Вы смотрите старую версию сайта (2006–2014). Перейти к новой версии

Хрест на пьянстве (на украинском языке)

Микола Паранич за останні 25 років не випив жодного грама спиртного

Перші згадки про боротьбу з пияцтвом належать до періоду царювання Петра І, який заснував спеціальну чавунну медаль «Пияк». Вона мала форму восьмикутної зірки і важила п'ять кілограмів. За допомогою ланцюга медаль прикріплювали до роз'ємного обруча, який одягали на шию п'яниці незалежно від звання і соціального стану. Удостоєний цієї «нагороди» мав протягом тижня носити медаль на шиї.

Фахівці Всесвітньої організації охорони здоров'я порахували, що річний обсяг виробництва алкоголю у вісім літрів на душу населення завдає генофондові народу непоправної шкоди. Нині, за даними різних експертів, середньостатистично кожен українець випиває від 10 до 13 літрів горілки за рік. Як свідчить історія, коли наставали такі часи, українці починали боротися з алкоголізацією. Часом при цьому вдавалися до незвичних і нетрадиційних заходів. Нині, схоже, саме час братися за відновлення давніх традицій.

Похорони горілки і хрести тверезості

Хрест на пиятиці. Микола Паранич за останні 25 років не випив жодного грама спиртного

Важко повірити, але, за даними істориків, наприкінці дев'ятнадцятого — на початку двадцятого століття мешканці Західної України пиячили набагато сильніше, ніж тепер. Принаймні є статистика, яка свідчить, що у 20-30-х роках минулого століття західноукраїнське населення щороку пропивало 450 мільйонів злотих (все населення тодішньої Польщі — 1,5 млрд злотих). Лише у Луцьку в січні 1930 року було продано 14 вагонів горілки! Причому в місті тоді жило стільки мешканців, як нині в Хусті.

На жаль, нам не вдалося знайти багато архівної інформації про ставлення закарпатців до алкоголю. Проте очевидно, що й наші предки любили погоститися. Ба більше — бували періоди, коли з пристрастю до алкоголю боролися всім миром. Наприклад, влаштовували похорони горілки. Бутель із самогоном закопували на цвинтарі (попередньо розбивши, аби алкоголіки не відкопали «скарбу»), священик правив службу, й на могилі «диявольської вогненної води» ставили хрест.

Крім того, тверезість возвеличували як одну з найважливіших людських чеснот. Скажімо, знаменитому закарпатському листоноші Федору Фекете нащадки встановили меморіальну дошку у рідних Тур'їх Реметах, що на Перечинщині. Напис свідчить, що її встановлено на знак «приязности, тверезости, чесности і послужности» Федора Фекете. А в селі Білки Іршавського району на старому місцевому кладовищі взагалі стоїть особливий пам'ятник — металевий хрест із написами «Пам'ятник братства тверезості заведеного от Пія папи IX 1874» та «Хрест побєділ поганство, побєдіт і п'янство» (на фото).

Дізнатися більше про історію антиалкогольної боротьби на Закарпатті нам допоміг іршавський історик Микола Паранич. Він життя, заступник голови Міжнародної незалежної асоціації тверезості. Пан Микола з 1985 року жодного разу не вживав алкоголю. Хоча й до того, каже, його дуже не любив, але час од часу піддавався на вмовляння колег чи родичів і міг випити «за компанію».

25 років без алкоголю

«Я ніколи й нікому не нав'язував своєї тверезості, — каже пан Микола. — Не змушую людей жити так, як живу сам. Однак не хочу, аби й мені нав'язували алкоголь. У кожному колективі, де я працював, мене змушували пити. Якщо відмовлявся, в хід ішла фраза «Ти нас не поважаєш?». Якось я подумав: скільки можна жити за чужими переконаннями? У мене є власні принципи, погляди на життя, яких хочу дотримуватися й керуватися ними. Тож раз вирішив покласти цьому край. І Новий рік із 1984-го на 1985-й був останнім, коли я випив келих шампанського».

З того часу Микола Паранич не вжив жодного грама спиртного. Проте не приховує, що такий спосіб життя багато кому муляв і муляє очі і що через це він втратив стосунки з багатьма людьми.

Хресні батьки його доньки перестали з ним спілкуватися після того, як чоловік відмовився випити з ними вина на дні народження дівчинки.

«Двадцять два роки вони до нас не приїжджали, не спілкувалися зі мною, — каже наш співрозмовник. — Приїхали тільки тоді, коли я лежав у лікарні в дуже тяжкому стані після інфаркту. Так їх образила моя відмова погоститися з ними».

Хрест на пиятиці. Микола Паранич за останні 25 років не випив жодного грама спиртного

Проте позиції Миколи Паранича такі випадки не міняють. Каже, що без алкоголю він почувається у прекрасному морально-психологічному стані й не має наміру нічого змінювати. Чоловік активно працює: разом із православним і греко-католицьким священиками створив районну асоціацію «Тверезість», проводить історичні розвідки, з однодумцями зі всього Союзу розвиває роботу Міжнародної незалежної асоціації тверезості. Останнім часом, щоправда, ця структура більше орієнтована на російські реалії. Хоча раніше в Україні організовувала масштабні акції, як, наприклад, «Музиканти проти наркоманії та алкоголізму» у 1993 році.

Проте Микола Паранич свою роботу продовжує: публікує статті у виданнях асоціації «Ейфорія» та «Фенікс», спілкується з однодумцями, приходить на уроки до школярів, пише, статті й шукає прихильників тверезого життя в історії.

З багатьох відкриттів пана Миколи за браком площі відзначимо лише одне, проте дуже цікаве. Виявляється, членом одного з перших на теренах Росії товариств тверезості «Согласие против пьянства», організованого Львом Толстим, був Томаш Масарик, президент Чеської республіки, батько новітньої чеської державності.

...Микола Паранич каже, що боротися з пиятикою складно. «Безперечно, людська цивілізація здавна має дуже сильну агресивну алкогольну традицію, — пояснює. — Однак радує те, що в суспільстві є й дуже потужна твереза традиція, твереза культура. Яку з них ми пронесемо через власне життя — вибір кожної людини. Я вирішив жити тверезо. Адже наше життя — різнобарвне, багатогранне. У ньому дуже багато природних радощів, і нема потреби шукати втіхи у штучних, хімічних речах».

Ярослав СВІТЛИН

P.S. Микола Паранич упевнений, що прихильників тверезого життя на Закарпатті дуже багато. Однак він знайомий із небагатьма, бо не має можливості їздити краєм (і здоров'я не дуже дозволяє, і грошей не завжди вистачає). Тому всіх, хто хотів би стати членом Міжнародної асоціації тверезості чи просто має бажання поспілкуватися з однодумцями, пан Паранич просить йому телефонувати чи писати. Адресу і контактні номери іршавського борця за тверезе життя можна дізнатися в редакції.

Закарпатська газета «Старий замок»,
№3(967), 28 січня — 3 лютого 2010 року, с.22